Зрада людей, особливо коли вони рідні, звичайно ж, не може пройти безслідно. І чим рідніша для тебе людина, чим більше ти їй довіряєш, тим болючіше стає в грудях.
А що робити, якщо єдина людина, якій ти довіряв, і зробить цей віроломний вчинок, заради своєї або чиєїсь ще вигоди? До кого звернутися в такому випадку і як почати жити далі? І ми зараз не маємо на увазі чоловіка або хлопця, а найсвітлішу людину в житті кожного – рідну маму.
Зрада людей
До розлучення з чоловіком Інна поставилася дуже спокійно. Без скандалів і істерик віддала всі його речі, добре, що жили вони весь цей час у її будинку. Ігор не те щоб сильно каявся, але було видно, що він відчуває свою провину повною мірою. Але вчинити по-іншому йому заважає банальна невпевненість і тремтіння в колінах.
Отже, що ми маємо. 25 років, розлучена, з хворою дитиною на руках. Будинок, вірніше половина будинку, хоч і свій, але в селі. Роботи немає, грошей, зрозуміло, теж. Значна сума за тиждень витрачається на ліки дочки, і витрачаються вже останні заощадження. Перспектив – ніяких.
Інна вже здогадувалася, що буде робити далі. Звичайно, їхати на заробітки в іншу країну. Колишня однокласниця давно кликала її до Іспанії, пообіцявши не надто високий, але заробіток. Слово «аліменти» краще відразу забути й не згадувати ніколи.
Залишивши маленьку дочку у мами, Інна на останні гроші купує квиток на літак в один бік і вирушає в абсолютно іншу країну, де зі знайомих у неї тільки колишня подруга, з якою вони не бачилися вже 4 роки, а з навичок – тільки уміння прибирати в будинку і прати одяг. Сподівається, що якось влаштується. За європейськими мірками ліки коштують недорого, але потрібно ще й харчуватися на щось. Побачимо.
Перший місяць був найскладнішим, в моральному, звичайно, плані. Роботи в селі бувало багато більше, до того ж за неї зовсім не платили. Але за кордоном, коли не знаєш мови й звичок чужих тобі людей… Дуже важко. Через пів року стало трішки легше. Інна знайшла ще кілька україномовних жінок, познайомилася і почала винаймати з однією із них квартиру.
Разом жилося якось веселіше і простіше. І якщо спершу грошей катастрофічно не вистачало навіть на їжу, то тепер після щомісячного відправлення коштів додому на ліки навіть дещо залишалося. Трохи, але все ж.
Через 3 роки, коли все ще молода жінка збиралася приїхати на місяць і погостювати в рідному селі, сталося страшне. Христинка, її маленьке янголятко, яке так довго боролося за життя, полетіло на небеса. Після цієї страшної трагедії Інна 3 дні не могла ні їсти, ні спати. Життя втратило барви, і навіть робота ніяк не могла розрадити скорботну матір.
Після розмови з мамою Інна вирішила залишитися закордоном, продовжуючи працювати. Ніяких стосунків їй не хотілося, хотілось лише не думати постійно про свою втрату. Більшу частину зарплати жінка домовилася переводити матері на картку, для збереження. Так вже звичніше та й надійніше.
Минуло 10 років. Інна так і не змогла завести серйозних романтичних стосунків: по-перше, просто не було бажання, а по-друге, ніхто не сприймав серйозно чужоземку. Хоча, треба сказати, вивчивши мову і зрозумівши, як тут все працює, Інна стала отримувати набагато більше грошей, працюючи на приватну фірму і все так само прибираючи, але тепер на набагато більшій кількості об’єктів.
Навіть купила недорогу машину і здала на права. Квартирку вона все ще знімала, але вже одна, а на їжу витрачалося зовсім мало грошей: через теплий клімат харчуватися салатами виявилося навіть краще, ніж ситною їжею, як раніше в селі.
Нарешті ностальгія поборола її, і вона вирішила поїхати додому. Грошей вистачить навіть на те, щоб відкрити якусь справу. Іспанія набридла, як би пафосно це не звучало. Пора вирушати.
Однак у розмові з рідною матір’ю розкрилися нові, не особливо приємні деталі. Виявляється, гроші, які Інна пересилала 10 років, одразу перетекли в кишеню рідного брата, він на них у місті «будиночок» побудував. Рідний брат же, увійди в становище, скоро заробить і віддасть гроші тобі.
На сьомій спробі (попередні не увінчалися успіхом) зателефонувати брат взяв слухавку:
– Алло? (роздратовано)
– Алло, Віталію, брате. Що ж ти мовчав, що мої гроші у тебе опинилися. Як життя, як будинок?
– Інно, послухай. Нічого твого в мене не було і немає. Мені мама іноді допомагала, хочеш, у неї і запитай. А у мене часу немає.
– Та ти при своєму розумі, я ж тут 10 років життя залишила?! Як мені бути тепер?!
– Інно. Ти тут не потрібна. Он я акцент вже чую. Залишайся там, де ти є, і просто живи. Приїдеш – нічого не доб’єшся, хоч у суд подай. Життя таке. Бувай, удачі тобі, сестричко.
Чи варто говорити, що Інна дійсно скористалася «порадою» брата? Нікуди з Іспанії вона не поїхала, а всі телефонні номери, що у неї були, з кодом рідної країни, заблокувала.
Через рік у Віталія почалися проблеми з серцем, він продав будинок, але грошей не вистачало. Тоді він звернувся до матері в надії, що у неї залишилися хоч якісь гроші з Іспанії. Але ні, бабуся сама жила коштом того, що давав їй город, і навіть трохи сумувала, що так обійшлася з рідною донькою.
Тоді чоловікові не залишилося іншого виходу, крім як звернутися до сестри за допомогою. З його номера байдужий голос сповіщав щось незрозуміле. «Напевно, заблокувала», – відразу зрозумів Віталій. Тоді він передзвонив із телефону знайомого в надії, що такий раптовий дзвінок застане її зненацька і вона хоча б його вислухає. Але байдужий голос і тут повторив свій монолог.
Через кілька днів, коли невдячний брат зміг отримати доступ до Інтернет-перекладача, він дізнався, що його сестра просто поміняла номер телефону і тепер у нього взагалі немає можливості хоч якось із нею зв’язатися. А гроші на ліки й далі були потрібні…