Все, що ми робимо в житті наших дітей, повертається сторицею. Якщо нащадок росте в довірі – він теж вчиться довіряти іншим, якщо малюка люблять і підтримують, він сам стає уважним і турботливим.
Але є страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву або байдужості, не подумавши, як це може вплинути на маленьку дитячу душу…
Ми дуже сильно ображаємо наших дітей, коли:
1. Не розуміємо!
Років у 13 я закохалася. Женька був відмінником – самовдоволеним і підлим. Але мені здавалося, що він – ідеал. Однак ідеал зовсім не звертав на мене жодної уваги, і я плакала. А мама, намагаючись мене втішити, несла повну нісенітницю:
«Та ти що! Це так несерйозно. Через рік все мине! »
А мені зовсім не хотілося, щоб мій стан закоханості минав. Потім я побачила цю ж картинку у фільмі «Вам і не снилося»:
– Мамо, я люблю Катю!
– Ой, не сміши. Таких Кать у тебе буде мільйон! ..
– І чому ви, батьки, все заздалегідь за нас знаєте?
2. Не підтримуємо!
Маленький Карузо прибіг зі школи в сльозах:
«Мамо! Учитель співу сказав, що у мене голос – наче вітер в трубі завиває! ».
«Ну, що ти, синку! Не слухай нікого. Ти співаєш, як найпрекрасніший соловей у світі. Я це точно знаю!»
Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, якби не ця мудра жінка. Постійно говоріть своїм дітям: «Ти можеш! Ти з цим впораєшся! » – це дуже окрилює.
3. Порівнюємо з іншими дітьми.
«Подивися, яка Ганна – чистенька та акуратна. Не те, що ти – порося!»
Знайомо, правда? Одного не можу зрозуміти: чого хочуть домогтися матусі, вимовляючи ці слова? Крім ненависті до Ганни, тут важко викликати інші емоції…
4. Насміхаємося!
Ми з маленькою сестричкою зайшли у магазин. Сестрі було 3 роки, її обличчя було розфарбоване плямами зеленки: підхопила вітрянку. Продавці, яким було нічим себе зайняти, зиркнули в нашу сторону і захихотіли:
«Ой, яка красуня до нас прийшла! Ви тільки подивіться! »
Мені на думку спало тільки одне: де б поблизу узяти автомат і розстріляти їх? ..
5. Ображаємо словами та вчинками.
У 8-му класі я вважала себе цілком дорослою і самостійною дівчиною. Одного разу ми засиділися з татом над геометрією, яку мій мозок геть відмовлявся розуміти. І тоді тато спересердя ляснув мене … по попі! Це було не стільки боляче, скільки неймовірно прикро! Я довго з ним не розмовляла. А він не міг зрозуміти, що саме аж так сильно мене зачепило …
6. Кричимо і втрачаємо над собою контроль.
Пам’ятаю, в пологовому будинку моя сусідка, змучена пхиканням свого малюка, схопила його і почала трясти та кричати:
«Якого біса тобі ще треба?»
Ніколи не забуду величезні, сині, повні жаху очі малюка, який не розумів, що відбувається. Здається, їй самій потім було дуже соромно…
7. Ігноруємо!
І, повірте, це найстрашніше. Японський вчений продемонстрував всьому світу дослід із рослинами:
- Три однакових зернятка були посаджені в три баночки.
- Щоранку, проходячи повз першу банку, учений вітався з рослиною і говорив їй ласкаві слова.
- Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами.
- Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив повз.
Неважко здогадатися, що сталося з паростками через місяць.
- Перший міг пишатися соковитим зеленим кольором і виріс на всю ширину підвіконня.
- Другий абсолютно висох.
- А третій – загнив!
Діти теж подібні до зелених паростків: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі!
А тепер відведіть погляд від монітора та уявіть вашого малюка. Ось він стискає пухкі кулачки, смішно морщить носа і посміхається у всю ширину свого беззубого рота. І у відповідь у ваших грудях розгортається щось велике і ніжне. Цей малюк любить вас безумовно: у будь-якому настрої, з будь-якими подарунками, просто тому, що ви – його мама або тато! І за одну цю посмішку ви віддасте все на світі!
Пам’ятайте про це якомога частіше і любіть своїх дітей!