В сина Олени було весілля. Вона не спала всю ніч. Чи все готове? Чи той посуд? Чи сподобається гостям її коровай?! Нарешті вони з чоловіком приїхали в кафе. Підійшла їхня черга вітати молодят. Олена взяла коровай, сказала побажання, подарувала гроші. А потім попросила їх взяти по шматочку короваю і погодувати один одного. – Ні! – раптом почула вона голос невістки. – Я не хочу чоловікові нічого солити! Олена не знала, що й сказати. Та раптом почувся голос тамади

Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив. – Дивно, – подумала Олена. – І хто б це міг бути? Може Леся? Але вона б на телефон набрала… Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв Сашко! – Оленочко, зустрічай! – радісно сказав її колишній. – Я повернувся! Можна ж мені зайти? Він сказав це так, ніби нічого й не сталося! Сашко спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто. Олена оторопіла

Віктор пішов від Тетяни, і почав жити з Валентиною. Валя йому книжки читає, вірші про кохання… А він радіє! Але минув якийсь час і набридло йому це все. Став Віктор часто колишню дружину згадувати. Як його Тетянка смачно готує, які пироги пишні в неї виходять. Як білизну прасує, і про справи його випитує… А Валентина тільки, дивиться на нього, а обід не готовий! Засумував Віктор. А якось зустріла його Тетяна біля сільського магазину, глянула на нього і ахнула

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати

– Настя, слухай, я в суботу буду справляти день народження. Ти просто маєш прийти! – сказала Оля подрузі. – Чому це? – здивувалася Настя. – Тому що до мене приїхав мій брат і ви з ним ідеально підходите один одному! – Оля! – Настя засміялася. – Ну гаразд, я прийду! В суботу Настя вручила подарунок і озирнулася: – А де ж мій ідеальний чоловік? В цей момент відчинилися вхідні двері. Настя озирнулася, ахнула і застигла від здивування

Леонід поспішав на роботу, запізнюючись вже на сорок хвилин. Сьогодні на нього чекає дві співбесіди. Чоловік вже підходив до офісу, як раптом побачив претендентку на місце у його магазині. Леонід застиг на місці побачивши її. – Проходьте, – поважно промовив він. – Сідайте. Чому до нас…Ганно Романівно? – неохоче запитав Леонід, зазирнув в анкету і застиг від здивувавння. – Цього неможе бути, – тільки й промовив він

Ангеліна виставила свого чоловіка Сергія з речами за двері. Дізнавшись про це, її подруга Марія дуже здивувалася. Але пізніше Марія дізналася, що зробила вона так, тільки тому, що зустріла іншого чоловіка! А сказати прямо про це Сергію не наважилася. – Ангеліна ми купимо квартиру на двадцятому поверсі у хмарочосі! У найдорожчому і наймоднішому районі міста! – щоразу говорив їй її новий супутник Андрій. І Ангеліна вирішила діяти

Таня була на роботі, раптом жінка відчула, що погано себе почуває. – Що з тобою подруго? – запитала Ніна. – Та щось погана почуваюся, – відповіла Таня. – Йди краще додому, – порадила Ніна. Таня зібрала сумку і вирушила додому. Жінка ледве піднялася на третій поверх, відкрила квартиру, як раптом побачила жіночі чобітки. – Дивно, – подумала Таня і пішла у спальню прилягти. Жінка відкрила двері і застигла

Марія прийшла з роботи втомлена. Вона зняла туфлі, сіла у крісло й заплющила очі. – Ну й день сьогодні важкий, – подумала вона. Раптом задзвонив телефон. Вона неохоче встала з крісла, дістала телефон із сумки і глянула на екран. Дзвонив її брат. – Марійко, привіт! – почав швидко говорити Степан. – Тут Світланка моя, хоче у Київ перебратися! Нехай у тебе поки що поживе! Марія застигла з телефоном в руках

Надія готувала вечерю, як раптом на столі задзвенів телефон. – Мамо, я дуже заслабла, – почула Надія голос доньки в слухавці. Жінка ахнула і аж присіла на стільчик. – Донечко моя! Господи, Марійко, що з тобою? – Не можу по телефону говорити, – тихо сказала донька. – Доню, приїжджай додому, поговоримо, – сказала Надія. – Добре, мамо, – донька поклала слухавку. Надія ледь дочекалася вечора